Я з ним бухав

Я з ним бухав... І це багато пояснює. Ти не просто спілкувався з людиною. Ти сидів за одним столом і пив чарку. Нехай "бухав" - то вульгаризм. Ти пив хороший коньяк, вино або ж навіть самогон чи чистий спирт. Може ти лише пригубив, а може набрався до втрати свідомості. Але ти вже знаєш цю людину і може навіть вона тебе пам'ятає. Це наша дивна традиція. Ми пізнаємо людей через спільне "бухання". Я іноді навіть шкодую, що я не "бухаю". Вживаю але не "бухаю". Справді іноді шкодую. В  нашій країні це може відкрити чимало перспектив. Правильне "бухання" дає можливість завести правильні зв'язки. Я знаю людину, яка навіть оцінити інших не може без спільної пиятики. І в цьому є доля істини. Люди під дією алкоголю розкриваються, можуть щось обіцяти. Та й за усталеною суспільною угодою людям, з якими ти бухав, не можна відмовляти у допомозі. Не життєво важливій допомозі, а в допомозі у справах.

У нас навіть можна правило 6-ти рукостискань переінакшити в правило 6-ти бухань. Тобто врешті через ланцюжок кількох бухань ви знайомі (бухали) будь з ким. Наприклад я бухав з чуваком, який бухав з принцем Монако Альбертом. І це правда. Казав, що той бухає точнісінько, як звичайна людина. Хай навіть елітним бухлом.

І якось починаєш поважати людей, які вміють бухати, роблять це професійно. Вони можуть чимало історій розказати, вони знайомі з цікавими людьми, вони можуть допомогти у справах: з кимось "перетерти", домовитися. Особливо про це думаєш в молодості. Майже однолітки бухають з якимось заступниками і зав-чимось. Шкода лише, що ця професія важча і шкідливіша ніж шахтарська. Можна збухатися. Не обов'язково. Але дуже імовірно. Так, я зустрічав поважних людей при посаді, які вміють професійно бухати, майже не п'яніють, зі слабкими ознаками похмільного синдрому. Але ж вони пройшли колосальний відбір на ці посади. Скільки з їхніх конкурентів збухалися? В нашій країні це справді жорстокий відбір. Я навіть не впевнений, що у нас можна чогось суттєвого досягти якщо не бухати. Насправді можна, та все ж. І ще раз: "бухати", то не так, як ті чуваки, що п'ють якийсь шмурдяк у дворі багатоповерхівки, а солідно, із солідними людьми.

І молодь навіть трохи бравує своїми алкогольними досягненнями. А ти вже бачиш, що всього лише 10 років розставить все на свої страшні місця. Майже ніхто, чуєте, майже ніхто не проб'ється через сито алкогольних чвертьфіналів. А смішні історії з часом перетворюються на трагічні. Залежності вони такі. Нишком приходять і вже не відпускають. Я бухав з чуваками, яких уже немає. Я знаю, і ви знаєте людей, які вже остаточно вилетіли у стикових алкогольних матчах. Когось зламали градуси, когось супутні речі. Когось з них справді дуже шкода. З когось, хто ще тримається в цих змаганнях, хочеться сміятися. Вони бухають завзято і весело, продукують класнючі історії. Але ти вже розумієш, що у фіналі нікого не буде.

Як чітко видно їхній шлях. Такий унікальний але принципово однаковий. Досить бухати! Якби це щось змінило.

Я бухав із майстрами спорту, докторами наук, колишніми заступниками губернатора, академіками,колишніми міністрами, авторами книжок, які розійшлися кількасот тисячними накладами, канадцями, командирами полків і дивізій, директорами видавництв, ректорами, керівниками політичних осередків, героями війни і праці.

Ну а бухав я з людьми, які бухали з олігархами, міністрами і президентами і навіть з принцем Монако (як вже писав, бо дуже пишаюся).

І добре, що я майже не вживаю алкоголь. Тільки не кажіть про це моїм кумам, бо вони не знають.