Колись давно чув байку, що в США був спеціальний відділ ЦРУ, в якому щодня аналізували випуски радянської програми «Время». Текст, паузи, відеоряд, відсутність новин про певних людей чи події давали змогу зрозуміти що коїться в верхівці партноменклатури. Але мені здається, що значно краще аналізувати жарти, та й загалом гумор. Я, наприклад, завжди любив дивитися КВН. Зараз кажуть, що він вмер. І я майже погоджуюся. Тобто справді, пацієнт швидше мертвий, ніж живий. Але аналіз його життєдіяльності дає змогу частково зрозуміти, що відбувається в російському суспільстві. Хоча сам аналіз ускладнюється відношенням до тих, хто з’являється на екрані. Ось Ернст, руки якого по лікоть в крові від брехні його телеканалу. Ось Гусман, який вів прес-конференцію Януковича в Ростові. Якось сміятися не хочеться. І дивитися теж. Тому на глибину аналізу не претендую.
Що ж можна аналізувати?
1. Жарти. Ті хто придумують жарти мають орієнтуватися на публіку і на журі. Вони намагаються передбачити реакцію людей. Тобто тут можна побачити певні настрої, які панують у суспільстві. Те, що люди не хочуть чути, навряд чи команди включать у свій виступ. Хоча й трапляється сатира. Правда рідко і обережна. Звісно, жарти відбирає не лише команда, а й режисери трансляції. Якась крамола точно не пройде. Думаю, що тут правильніше говорити про самоцензуру.
2. Наявність в залі і журі певних людей. Глянув останні випуски і бачу, що з журі зник Михайло Єфремов. Чесно кажучи, він і так там довго тримався.
3. Реакція глядачів. Що російський глядач вважає смішним? На що він реагує слабко?
Для мене зміни в настроях росіян і розквіт імперського мислення стали очевидними саме завдяки КВН. Десь в 2000 чи 2001 році у команди «Кубанские казаки» був жарт: «Войдет ли Россия в НАТО? Войдет. По самые Нидерланды». І якась дивна, істерично-весела реакція глядачів. Все стало зрозуміло.
Що ж зараз? Коротко.
Початок 2014 року. Кримнаш. Патріотична істерика.
Початок 2015 року. Криза в Росії. Жарти патріотичні. Реакція залу значно слабша. Жарти про рубль смішні. Публіка сміється мало.
Кінець 2015 року. Здається до них щось починає доходити. Тут я побачив уже адекватних росіян. Принаймні у виступах команд трапляється достатньо жорстка сатира. Її ж хтось пропустив на екран. Глядачі виглядають розгублено.
Для того, щоб зрозуміти гостроту сатири в КВН, наведу фрагмент відео. Це 1/2 фіналу. Виступ команди КВН Збірна Мурманська. Дивитися з 01:15:10. Рекомендую.
Що ж можна аналізувати?
1. Жарти. Ті хто придумують жарти мають орієнтуватися на публіку і на журі. Вони намагаються передбачити реакцію людей. Тобто тут можна побачити певні настрої, які панують у суспільстві. Те, що люди не хочуть чути, навряд чи команди включать у свій виступ. Хоча й трапляється сатира. Правда рідко і обережна. Звісно, жарти відбирає не лише команда, а й режисери трансляції. Якась крамола точно не пройде. Думаю, що тут правильніше говорити про самоцензуру.
2. Наявність в залі і журі певних людей. Глянув останні випуски і бачу, що з журі зник Михайло Єфремов. Чесно кажучи, він і так там довго тримався.
3. Реакція глядачів. Що російський глядач вважає смішним? На що він реагує слабко?
Для мене зміни в настроях росіян і розквіт імперського мислення стали очевидними саме завдяки КВН. Десь в 2000 чи 2001 році у команди «Кубанские казаки» був жарт: «Войдет ли Россия в НАТО? Войдет. По самые Нидерланды». І якась дивна, істерично-весела реакція глядачів. Все стало зрозуміло.
Що ж зараз? Коротко.
Початок 2014 року. Кримнаш. Патріотична істерика.
Початок 2015 року. Криза в Росії. Жарти патріотичні. Реакція залу значно слабша. Жарти про рубль смішні. Публіка сміється мало.
Кінець 2015 року. Здається до них щось починає доходити. Тут я побачив уже адекватних росіян. Принаймні у виступах команд трапляється достатньо жорстка сатира. Її ж хтось пропустив на екран. Глядачі виглядають розгублено.
Для того, щоб зрозуміти гостроту сатири в КВН, наведу фрагмент відео. Це 1/2 фіналу. Виступ команди КВН Збірна Мурманська. Дивитися з 01:15:10. Рекомендую.
Як бачимо, там є розумні, адекватні росіяни, які розуміють що відбувається, не бояться про це говорити. Тому ми маємо визначитися, що робити коли війна закінчиться. Вона ж справді закінчиться. І ми побачимо, що міф про 86% росіян це лише міф, що там багато хороших, чесних людей. І вони колись вибачаться перед нами. Ми маємо їх почути, зрозуміти, заспокоїтись, зібрати усі свої сили і сказати: «Ідіть ви нахрєн!» Назавжди.
Докладніше
