У відповідь на пропозицію Ганки Сонячної.
Книги, які мені найбільше запам’яталися. Це не найулюбленіші і не найкращі книги. Хоча іноді не без того. Просто це те, що врізалося в пам’ять.
1. Достоєвський «Злочин і кара». Цю книгу неможливо забути. І в мене у свідомості вона залишається чорною плямою. Міцна асоціація з враженням від тексту і кольором обкладинки. Читав її чи в 10-му чи в 11-му класі. І тоді в мене виникла думка, що Достоєвський психічно хворий. З часом виявилося, що мої підозри були не безпідставні. Можна глянути тут: http://www.rusamny.com/398/t04%28398%29.htm Нічого більше з Достоєвського не хотів читати. І ніколи більше не перечитував цей роман.
2. Роджер Желязни «Бог світла». В юнацтві перечитував з десяток разів. Стабільно раз в півроку. Зараз боюся повернутися. Боюся розчарування. Нажаль багато з моїх улюблених книжок зараз «не заходять». Особливо це стосується фантастики. Шеклі, Желязни, Хайнлайн - майстри. Але зараз їх тексти сприймаються зовсім інакше.
3. Пелевін «Омон Ра». Книга, після якої я Пелевіна став вважати не просто класним і цікавим письменником, а генієм.
4. Пелевін «S.N.U.F.F» В геніїв є така здатність – передбачати майбутнє. Здається в цій книзі багато відповідей про наше сьогодення. Зараз читати цю книгу обов’язково. Ага і він пророкує капєц рашці. До речі, після цієї книги я перестав читати Пелевіна. От такий парадокс.
5. Булгаков. «Майстер і Маргарита». Десь в часи перебудови, коли ще тільки почало друкуватися все раніше заборонене, я знайшов в школі під партою надруковану на друкарські машинці книгу. Без назви і навіть без початку. Я прочитав лише сторінок з 40. І просто був шокований тим, що прочитав. Це було настільки інакше від того, що ми вивчали у школі. Я не знав хто автор і що це за книга. І лише через кілька років я почав читати Булгакова і впізнав текст. Це була книга «Майстер і Маргарита».
6. Габріель Гарсіа Маркес «Сто років самотності». Обов’язково після цієї книги читати виступ Маркеса на врученні Нобелівської премії. Ну в мене такий зв’язок в голові утворився.
7. Оруел. «1984». Якщо ви хочете зрозуміти шизофренію тоталітарних суспільств – вам сюди. Але тут можна читати будь що з антиутопій.
8. Антуан де Сент-Екзюпері «Маленький принц». От чомусь мене ця майже дитяча книжка просто порвала. Колись сперечався зі своєю старенькою викладачкою французької і доводив їй, що це не дитяча книжка і що вона прекрасна. Але вона також не любила Луі де Фюнеса і любила нульові пари. Може це все пояснює?
9. Джек Лондон. Оповідання. В мене таке враження, що я до цих пір можу відчути нічний холод у Доусоні.
10. Лев Кассиль «Черемыш – брат героя». Просто це була перша книга яку я прочитав повністю самостійно і «запійно». Саме після цієї книги, прочитаної ще у початковій школі, я став читати усе підряд. Першу книгу забути неможливо. Хоча її текст я практично вже не пам’ятаю.
1. Достоєвський «Злочин і кара». Цю книгу неможливо забути. І в мене у свідомості вона залишається чорною плямою. Міцна асоціація з враженням від тексту і кольором обкладинки. Читав її чи в 10-му чи в 11-му класі. І тоді в мене виникла думка, що Достоєвський психічно хворий. З часом виявилося, що мої підозри були не безпідставні. Можна глянути тут: http://www.rusamny.com/398/t04%28398%29.htm Нічого більше з Достоєвського не хотів читати. І ніколи більше не перечитував цей роман.
2. Роджер Желязни «Бог світла». В юнацтві перечитував з десяток разів. Стабільно раз в півроку. Зараз боюся повернутися. Боюся розчарування. Нажаль багато з моїх улюблених книжок зараз «не заходять». Особливо це стосується фантастики. Шеклі, Желязни, Хайнлайн - майстри. Але зараз їх тексти сприймаються зовсім інакше.
3. Пелевін «Омон Ра». Книга, після якої я Пелевіна став вважати не просто класним і цікавим письменником, а генієм.
4. Пелевін «S.N.U.F.F» В геніїв є така здатність – передбачати майбутнє. Здається в цій книзі багато відповідей про наше сьогодення. Зараз читати цю книгу обов’язково. Ага і він пророкує капєц рашці. До речі, після цієї книги я перестав читати Пелевіна. От такий парадокс.
5. Булгаков. «Майстер і Маргарита». Десь в часи перебудови, коли ще тільки почало друкуватися все раніше заборонене, я знайшов в школі під партою надруковану на друкарські машинці книгу. Без назви і навіть без початку. Я прочитав лише сторінок з 40. І просто був шокований тим, що прочитав. Це було настільки інакше від того, що ми вивчали у школі. Я не знав хто автор і що це за книга. І лише через кілька років я почав читати Булгакова і впізнав текст. Це була книга «Майстер і Маргарита».
6. Габріель Гарсіа Маркес «Сто років самотності». Обов’язково після цієї книги читати виступ Маркеса на врученні Нобелівської премії. Ну в мене такий зв’язок в голові утворився.
7. Оруел. «1984». Якщо ви хочете зрозуміти шизофренію тоталітарних суспільств – вам сюди. Але тут можна читати будь що з антиутопій.
8. Антуан де Сент-Екзюпері «Маленький принц». От чомусь мене ця майже дитяча книжка просто порвала. Колись сперечався зі своєю старенькою викладачкою французької і доводив їй, що це не дитяча книжка і що вона прекрасна. Але вона також не любила Луі де Фюнеса і любила нульові пари. Може це все пояснює?
9. Джек Лондон. Оповідання. В мене таке враження, що я до цих пір можу відчути нічний холод у Доусоні.
10. Лев Кассиль «Черемыш – брат героя». Просто це була перша книга яку я прочитав повністю самостійно і «запійно». Саме після цієї книги, прочитаної ще у початковій школі, я став читати усе підряд. Першу книгу забути неможливо. Хоча її текст я практично вже не пам’ятаю.
Немає коментарів:
Дописати коментар