Тотальне самовиправдання за будь-яких обставин — це головна ознака професійної деформації держслужбовців. Хабарі дійсно є необхідною складовою тієї системи взаємовідносин та корупції, що існує в Україні. Однак ситуація з корупцією в цілому значно складніша, бо її рушійною силою є не хабар сам по собі, а професійна деформація державного службовця.
Проблема подолання корупції зараз ускладнюється істотним порушенням соціально-економічного та морально-етичного стану суспільства, що сприяє виникненню умов постійного підвищення психоемоційної напруженості та професійної деформації практично всіх причетних до цієї справи. Прояви професійної деформації характеризуються негативними змінами особистості, її професійно необхідних якостей і позначаються на професійній спрямованості та професійному мисленні держслужбовця. Професійна деформація виникає внаслідок багаторазового повторення негативних типових ситуацій протягом тривалого часу. Вона є найбільш небезпечною «зміною особистості» державного службовця, бо призводить до правового нігілізму та навмисного порушення вимог закону. Причому йдеться про порушення не тільки окремих положень, а й засадничих вимог діючого законодавства.
Важливою ознакою професійної деформації є психологічна нестійкість. Вона проявляється в нездатності протистояти негативним впливам у процесі професійної діяльності. Такими впливами вважаються неправомірний тиск з боку правоохоронних органів, окремих посадових осіб (безпосереднього начальника, підприємця та ін.), з метою прийняття незаконного рішення, а також складні зовнішні умови роботи.
Третя ознака — це нахил до спотворення вимог щодо всебічного об'єктивного відображення обставин у державі: внутрішня установка на нехтування реальністю, послаблення самокритичності, невміння критично ставитися до своїх дій та обставин ззовні. При цьому слід вести мову насамперед не про невміння, а про небажання чи втрату уміння об'єктивної оцінки обставин. Тому професійна деформація полягає не в первісній відсутності якості, професійній ненавченості, а в їхній трансформації чи атрофії. Відсутність необхідної якості або недостатня професійна навченість можуть бути лише сприятливим грунтом для виникнення професійної деформації.
Все це дозволяє державному службовцю зберігати впевненість у правильності своїх дій, а помилки розглядати як неминучі, викликані зовнішнім обставинами, а тому безпечні. До типових прийомів самовиправдання можна віднести посилання на недосконалість закону та формальність його вимог; на упередженість і необ'єктивність оточення; посилання на об'єктиви та труднощі — перевантаження, дефіцит часу; пояснення незаконних рішень інтересами держави, вказівками керівництва, труднощами виконання своїх обов'язків тощо. Тотальне самовиправдання за будь- яких обставин — це головна ознака професійної деформації держслужбовців.
Всі ці зміни визначаються, перш за все, недосконалою організацією та поганим умовами здійснення професійної діяльності. Такі зміни виникають і проявляються на різних рівнях — процесів, станів, властивостей особистості, її свідомості та підсвідомості. Часто сутність найбільш важливих змін полягає в гіпертрофії професійно важливих рис. Так, пильність перетворюється на підозрілість, упевненість — на самовпевненість, спокійність — на байдужість, вимогливість — на прискіпливість, ретельність — на педантизм і т. п. По-друге, це актуалізація і розвиток соціально негативних рис, зокрема, жорстокості, мстивості, брутальності, уседозволеності, цинізму. Виникають і стають домінуючими певні психічні стани (розчарування, нудьга, дратівливість), котрі не сприяють ефективному виконанню службових обов'язків. По-третє, це пригнічення та подальша атрофія окремих рис, що суб'єктивно починають оцінюватися як другорядні, а то й зайві. Втрачається переконаність у законослухняності громадян, можливості ефективної боротьби з правопорушеннями, особливо корупцією. Слід зазначити, що деякі характеристики набувають специфічно перекрученого вигляду. Найбільшою мірою це стосується такої важливої сфери правосвідомості, як ціннісні уявлення про мету, засоби, методи та прийоми професійної діяльності.
Виходячи з викладеного, можна зробити висновок, що хабар — це тільки одна з ознак професійної деформації держслужбовця. Тому потрібен більш кваліфікований і системний підхід до боротьби з корупцією — шляхом усунення причин та умов, що сприяють професійним відхиленням передусім в такій соціальній групі, як державні службовці.
Брати чи не брати — не в тому річ... Звичайно ж, хабар — це поняття зі сфери подвійних стандартів. І не тільки нашого вітчизняного життя. Пригадайте нещодавні судові процеси, викликані великим міжнародним хабарництвом перших осіб процвітаючої Японії.
В Україні, де 50-60% того, що ще рухається, робить це суто «в тіні», «без цього» взагалі важко собі уявити щось гідне уваги. І цим займалися в нас майже всі, хоча б раз у житті. Приміром, треба паспорт терміново оформити. І не за місяць-півтора, як зазвичай, а за якусь годину. Або ще якусь справу обов'язково провернути. І зовсім необов'язково це має бути вульгарним підношенням грошенят. «Це» може бути оформлено й у вигляді зарплати, гонорару, спонсорства, пожертви, інвестицій, друкування без черги, абсолютно безкорисної допомоги, скажімо, судам, з постачанням їх канцелярськими товарами — адже на кожних дверях судді висить ця вимога!..
Скажіть, скільки років прислів'ю «Не підмастиш — не поїдеш»?.. Воно було завжди, скільки себе пам'ятаєте? Ото ж бо й є...
Немає коментарів:
Дописати коментар